Небулайзерна терапія: сучасний метод лікування захворювань органів дихання

За результатами наукових досліджень, правильну техніку виконання інгаляції (положення інгалятора балончиком вгору, глибокий вдих, який робиться одночасно з розпиленням препарату і наступною затримкою дихання) дотримуються 33,2% дорослих пацієнтів і 26% дітей; оптимальний спосіб застосування, до складу якого попереднє струшування балончика і тільки одноразове розпорошення лікарського засобу, – 22,1% дорослих і 20% дітей. Крім того, застосування деяких дозованих аерозольних інгаляторів через наявність в їх складі газу-пропелленту пов’язане з ризиком розвитку епізоду апное в момент контакту препарату з порожниною рота. Це, в свою чергу, може також призводити до порушення техніки застосування і збільшує час оро-фарингеальної експозиції лікарського засобу, підвищуючи ймовірність розвитку кандидозу і парадоксального бронхо-спазму (А.Г. Чучалин і співавт., 2006).

Вибір дозованого аерозольного інгалятора визначається, перш за все, особливостями дихання пацієнта. Зміна архітектоніки дихальних шляхів при деяких захворюваннях (наприклад, емфіземи легенів, ателектазах, бронхоектазах) і здатності координації дихальних рухів обумовлює необхідність підбору оптимального способу доставки лікарського засобу, що дозволяє забезпечити інтенсивність і швидкість настання лікувального ефекту, мінімізувати системну дію препарату (Н.Г. Колосова , Н.А. Геппе, 2011).

Небулайзерная терапія – сучасний метод інгаляційної терапії, заснований на перетворенні рідких форм лікарських препаратів в дрібнодисперсний аерозоль з певними характеристиками під дією струменя повітря або шляхом збільшення кінетичної енергії розчину; ефективність методу теоретично і практично обґрунтована у численних дослідженнях (А. Татарський та співавт., 2007). Основна мета небулайзерної терапії – доставка без синхронізації вдиху лікувальної дози препарату у вигляді аерозолю за короткий період, як правило, за 5-10 хв (О.В. Зайцева, С.В. Зайцева, 2008). Незважаючи на те що небулайзери мають високу вартість, в країнах Європи небулайзерна терапія широко поширена: практично в кожній родині для проведення інгаляцій застосовується небулайзер.

Термін «небулайзер» (в перекладі з латинської nebula – туман, хмара) вперше було вжито в кінці ХІХ ст. для позначення пристосування, «перетворює рідку речовину в аерозоль для медичних цілей» (А.Г. Чучалин і співавт., 2006). Залежно від способу перетворення рідкого препарату в аерозоль виділяють три типи сучасних небулайзерів:

• струменеві (компресорні, пневматичні, jet-небулайзери), в яких для генерації аерозолю використовується струмінь повітря;
• ультразвукові, принцип дії яких заснований на застосуванні енергії коливань п’єзокристала;
• мембранні (mesh-небулайзери) (О.В. Зайцева, С.В. Зайцева, 2008; А.Г. Чучалин і співавт., 2006; Н.Г. Колосова, Н.А. Геппе, 2011).

Найбільшого поширення набули небулайзери компресорного типу завдяки їх меншій вартості і універсальності (на відміну від ультразвукових, в яких через руйнівний вплив ультразвуку можна застосовувати лише деякі лікарські засоби (ГКС, сурфактант), в компресорних небулайзера можна використовувати будь-які лікарські речовини).

Ефективність інгаляційної терапії

Доставка лікарського препарату в орган-мішень дихальної системи залежить насамперед від дози аерозолю, що осідає в різних відділах респіраторного тракту. Для визначення дози слід враховувати дисперсність аерозолю, технічні характеристики інгалятора (кількість частинок, що генеруються за одиницю часу), щільність розподілу (кількість розпилюючої речовину, що міститься в 1 л аерозолю), життєву ємність легенів пацієнта і втрати лікарського препарату під час інгаляції (О.В . Зайцева, С.В. Зайцева, 2008).

Встановлено, що фракція частинок розміром понад 10 мкм не проникає за межі ротоглотки; фракція 5-10 мкм – осідає в глотці, гортані і трахеї, 1-5 мкм – в нижніх дихальних шляхах, 0,5-1 мкм – в альвеолах. Більшу частину обсягу аерозолю складають респірабельні частки (1-5 мкм) оптимального розміру для надходження в дихальні шляхи (А.Г. Чучалин і співавт., 2006; Н.Г. Колосова, Н.А. Геппе, 2011).

Неодмінною умовою ефективності інгаляційної терапії є дотримання правильної техніки застосування пристрою і правил його експлуатації (А.Р. Татарський та співавт., 2007).

Переваги небулайзерної терапії

Перевагами небулайзерної терапії є:

• зручність і простота виконання інгаляції, тобто відсутність необхідності координації вдиху і надходження ліків, що забезпечує режим природного дихання і дозволяє застосовувати небулайзери у пацієнтів, які не можуть використовувати інші види інгаляційної терапії, наприклад літніх осіб, дітей раннього віку, хворих у важкому стані;
• швидкість настання лікувального ефекту;
• можливість доставки більш високої дози речовини, яка інгалюється (наприклад, при важкій бронхіальній обструкції) і її безперервної подачі, при необхідності – зміна дози лікарського препарату або поєднання з оксигенотерапією;
• високий відсоток легеневої депозиції і, як наслідок, забезпечення проникнення засобу в недостатньо вентильовані ділянки бронхів;
• відсутність газу-пропелленту (Н.М. Шмельова, 2006; А.Г. Чучалин і співавт., 2006; О.В. Зайцева, С.В. Зайцева, 2008).

До безперечних переваг небулайзерної терапії у дітей молодшого віку можна віднести фізіологічність доставки лікарського препарату в дихальні шляхи; неінвазивний метод; можливість медикаментозного впливу безпосередньо на орган-мішень з мінімізацією системної дії засобу і практично повною відсутністю небажаних побічних ефектів; можливість досягнення максимальної фармакологічної активності препарату за допомогою впливу на велику площу поверхні слизової оболонки респіраторного тракту, а отже, розвиток більш швидкого і тривалого лікувального ефекту (Н.Д. Сорока та співавт., 2010).

Крім того, небулайзерна терапія дозволяє застосовувати широкий спектр лікарських засобів та їх комбінацій (двох і більше препаратів). Небулайзер залишаються єдиним способом доставки в дихальні шляхи деяких лікарських засобів, зокрема, антибактеріальних і муколітичних, оскільки для цих груп препаратів інших дозованих інгаляторів не існує (Н.Г. Колосова, Н.А. Геппе, 2001; А.Г. Чучалин і співавт., 2006). Можливість надходження лікарського засобу протягом тривалого періоду (до 2-3 діб) дозволяє широко застосовувати небулайзерну терапію у відділеннях інтенсивної терапії та пульмонологічних стаціонарах. При застосуванні небулайзера препарат досягає органів-мішеней навіть при наявності бронхоспазму. Призначення протизапальних засобів у вигляді небулайзерної терапії при тяжкій формі бронхіальної астми дозволяє знизити добову дозу системних ГКС, а в ряді випадків і повністю замінити їх прийом небулайзерним введенням (О.В. Зайцева, С.В. Зайцева, 2008). У комплект небулайзера входять лицьові маски, що дозволяють застосовувати цей пристрій у немовлят і пацієнтів з вираженою бронхообструкцією (Н.Г. Колосова, Н.А. Геппе, 2011 року; О.В. Зайцева, С.В. Зайцева, 2008).

Показання для проведення небулайзерної терапії

Небулайзерна терапія застосовується при гострих і хронічних захворюваннях респіраторного тракту (ГРВІ, хронічних обструктивних захворюваннях легенів, загостренні і важкому перебігу бронхіальної астми, бронхоектатичній хворобі, професійних захворюваннях легенів, муковісцидозі). Використання небулайзерів рекомендовано в тих випадках, коли необхідна швидка і ефективна доставка препарату в дихальні шляхи, в тому числі у післяопераційних хворих і у дітей (Н. Сорока та співавт., 2010 року; А.Г. Чучалин і співавт., 2006; Н.М. Шмельова, 2006).

У педіатричній практиці проведення небулайзерної терапії має переваги завдяки зручності застосування і відсутності травмуючого впливу на психіку дитини, ризику виникнення постін’єкційних ускладнень; показана при більшості захворювань респіраторного тракту, включаючи гострий стенозуючий ларинготрахеїт (несправжній круп). В останньому випадку лікування починають із застосування інгаляції адреналіну, глюкокортикоїдів, фуросеміду через компресорний небулайзер (А.А. Сухарєв, 2010). З огляду на те, що переважна більшість дітей не можуть дотриматися правильної техніки використання дозованих інгаляторів, небулайзерна терапія у даній категорії пацієнтів є оптимальним методом вибору (Н.Г. Колосова, Н.А. Геппе, 2011; О.В. Зайцева, С.В. Зайцева, 2008; Н.Д. Сорока та співавт., 2010).

Результати клінічних досліджень свідчать, що застосування небулайзера у дітей досить швидко призводить до поліпшення їх загального стану, зменшення або купірування явищ бронхообструкції і зниження потреби в системних глюкокортикостероїдів. За даними випробувань, у всіх дітей, які застосовували інші дозовані інгалятори при середньотяжкому і тяжкому нападі бронхообструкції, треба було призначати стандартне лікування системними глюкокортикостероїдами, тоді як при небулайзерній терапії мала місце більш виражена бронходилатація, переважно на рівні дрібних бронхів, що вірогідно підтверджувалося позитивною динамікою показників функції зовнішнього дихання (О.В. Зайцева, С.В.Зайцева, 2008).

У публікаціях останніх років також підкреслюється, що здійснити інгаляційну терапію у дітей, а також у ослаблених і тяжкохворих пацієнтів без застосування небулайзерів практично неможливо (Н.Г. Колосова, Н.А. Геппе, 2011 року; А.Г. Чучалин і співавт., 2006 ).

Небулайзерну терапію доцільно проводити на догоспітальному етапі при різних невідкладних станах (наприклад, при загостренні бронхіальної астми). Це дозволяє істотно підвищити ефективність догоспітального лікування, зменшити кількість госпіталізацій в 2 рази, повторних викликів лікаря – у 5 разів, значно скоротити витрати на надання медичної допомоги пацієнтам (А.Л. Верткин і співавт., 2008). Застосування небулайзера в домашніх умовах для раннього початку терапії бронхо-обструктивного синдрому зменшує частоту потреби в госпіталізації (О.В. Зайцева, С.В. Зайцева, 2008).

Для небулайзерної терапії застосовують розчини сучасних бронхолітиків і стабілізаторів мембран огрядних кліток (сальбутамол, фенотерол, іпратропія бромід і їх комбінації); протизапальні препарати / топічні ГКС (будесонід, флютиказон у вигляді суспензій); муколітики (амброксол, ацетилцистеїн, Сода-буфер, дорназаальфа); антисептики (декасан); антибактеріальні засоби (ацетилцистеїн з Тіамфеніколом, тобраміцин, пентамідин); протитуберкульозні препарати (ізоніазид, рифаміцин, етамбутол); імуномодулятори (інтерферон людський лейкоцитарний); противірусні препарати (АКК). В якості універсального розчинника використовується фізіологічний розчин 0,9% натрію хлориду.

До абсолютних показань для проведення небулайзерної терапії належать такі:

• неможливість застосування будь-якого іншого інгаляційного пристрою для доставки лікарського засобу в дихальні шляхи;
• необхідність надходження препарату в нижні дихальні шляхи;
• швидке досягнення терапевтичного ефекту;
• інспіраторний потік менше 30 л/хв;
• нездатність пацієнта затримати дихання більше 4 с;
• порушення свідомості;
• необхідність прийому великої дози препарату;
• вподобання пацієнта (А.Г. Чучалин і співавт., 2006; А.Р. Татарський та співавт., 2007).

Таким чином, небулайзерна терапія є сучасним способом доставки препарату в дихальні шляхи, ефективність і безпеку застосування якого науково обґрунтовано, в тому числі у осіб з тяжкою соматичною патологією та у дітей. У ряді випадків застосування небулайзерів є єдиним способом, що забезпечує потрапляння лікарського засобу безпосередньо в орган-мішень.

Підготувала Наталія Пятниця-Горпинченко.